Життя іноді викидує такі фокуси, що хочеться сховатися під ковдру і вдавати, що нічого не відбувається. Але коли поряд з тобою опиняється людина з інвалідністю — рідна, близька, дорога — ховатися вже не виходить. І тут починається справжній головний біль: як усе правильно оформити? Що взагалі треба робити? І головне — чим відрізняється опікунство від догляду?
Розслабся, зараз усе поясню людською мовою, без канцеляриту.
Спочатку розберемося з групами інвалідності
Знаю, звучить сухо, але це важливо розуміти. В Україні є три групи інвалідності, і від них залежить, яка саме допомога потрібна людині:
- 1 група — найважча. Людина взагалі не може себе обслуговувати. Навіть поїсти без допомоги не зможе. Тут без постійного догляду ніяк.
- 2 група — простіше, але теж серйозно. Людина може щось робити сама, іноді навіть працювати (але тільки в особливих умовах), але часто все одно потребує допомоги.
- 3 група — відносно легка. Люди живуть майже самостійно, просто потребують соціальної підтримки від держави.
До речі, зараз, під час війни, все спростили. Можна подавати документи де завгодно, не прив'язуючись до прописки, і навіть заочно розглядають справи. Хоч щось хороше в цій жахливій ситуації.
Опікунство — це серйозно
Ось тут багато хто плутається. Опікунство — це не просто "я буду допомагати бабусі з покупками". Це означає, що суд офіційно визнає: людина не може відповідати за свої вчинки. Взагалі. Зовсім.
Уяви: твоя близька людина не розуміє, що робить, може підписати будь-який документ або віддати квартиру першому-ліпшому. Ось тоді потрібне опікунство.
Як це відбувається:
- Спочатку збираєш медичні довідки та йдеш на судово-психіатричну експертизу
- Отримуєш висновок, що людина дійсно не тямить, що відбувається
- Подаєш до суду заяву про визнання недієздатною
- Проходиш через опікунську раду (вони перевіряють, чи підходиш ти в опікуни)
- Чекаєш рішення суду (діє до двох років)
Зазвичай опікунами призначають родичів, але теоретично може бути й чужа людина — якщо суд вважатиме її підходящою.
І так, за подання заяви платити не треба — держава сама покриває витрати.
Постійний догляд — зовсім інша історія
А ось це вже про звичайну людську турботу. Коли людина все розуміє, тямить, може приймати рішення, але фізично не справляється. Ну як бабуся після інсульту: голова працює, а руки-ноги не слухаються.
Постійний догляд призначають:
- При важкій інвалідності 1 групи
- Літнім людям з проблемами пам'яті
- При психічних розладах з 1-2 групою інвалідності
- Коли людина через хворобу не може сама пересуватися чи себе обслуговувати
Як оформити? Набагато простіше, ніж опікунство:
- Йдеш до сімейного лікаря, отримуєш довідку про те, що людині потрібна допомога
- З цією довідкою подаєш заяву до соцзахисту або ЦНАПу
- Додаєш копії паспортів (свого і того, за ким доглядаєш), довідки про проживання, документи на житло та медичний висновок
Важливий момент: якщо людина дієздатна, вона має письмово погодитися, щоб саме ти за нею доглядав. Без її згоди нічого не вийде.
І так, держава платить компенсацію за догляд. Не мільйони, звичайно, але реальні гроші, які допомагають не залишитися зовсім без засобів до існування.
Головна відмінність простими словами
Запам'ятай так:
Опікунство = суд, недієздатність, ти приймаєш рішення замість людини Постійний догляд = медицина і соцслужби, допомога в побуті, людина сама вирішує свої справи
Тобто при опікунстві ти ніби стаєш юридичним представником, а при догляді — просто помічником у повсякденних справах.
Кого точно не призначать опікуном
Навіть якщо дуже хочеш допомогти, закон ставить чіткі обмеження. Опікуном не може стати той, хто:
- Сам визнаний недієздатним або обмежено дієздатним
- Має психічні розлади
- Позбавлений батьківських прав (і не відновлений у них)
- Уже був відсторонений від опікунства за погану роботу
- Судимий за злочини проти життя, здоров'я, свободи людини
- Страждає на важку форму алкоголізму чи наркоманії
- Фізично не може виконувати обов'язки опікуна
- Перебуває в конфлікті з підопічним (судові спори, претензії на майно)
Логіка зрозуміла: опікун має захищати інтереси підопічного, а не створювати йому проблеми.
Не бійся бюрократії
Багато сімей бояться зв'язуватися з офіційним оформленням — здається, що це дуже складно і муторно. Насправді все не так страшно. Головне — зрозуміти різницю:
Людина тямить, але потребує фізичної допомоги? Оформляй догляд. Людина не розуміє, що відбувається навколо? Доведеться йти до суду за опікунством.
У будь-якому разі держава передбачила механізми підтримки. І користуватися ними — це не про бюрократичні заморочки, а про нормальну людську турботу про тих, хто нам дорогий.
Так, доведеться зібрати документи і походити по інстанціях. Але зате потім ти спатимеш спокійно, знаючи, що все зроблено правильно і за законом. І що твоя близька людина отримує всю належну їй допомогу та захист.
