Під таким гаслом обласна організація Партії регіонів розпочала громадсько-патріотичну акцію «Естафета пам’яті: пишаймося Великою Перемогою!» В її рамках на Буковині відбулися заходи, присвячені святкуванню 67-ї річниці Перемоги нашого народу у Великій Вітчизняній війні.
У переддень 9-го травня було організовано автопробіг «Ми про вас пам’ятаємо», в ході якого депутати місцевих рад, члени та активісти Партії регіонів, а також молоді буковинські регіонали розвезли продуктові набори (вартістю майже 140 грн. кожен) ветеранам та інвалідам війни, учасникам бойових дій, вдовам загиблих.

Несподівану, не характерну для весняної пори двотижневу спекотну погоду 9 травня змінила відчутна прохолода. Але в серцях і душах ветеранів Другої світової війни (на превеликий жаль, уже небагатьох) була вдячність долі за хоч і нелегкі, але довгі літа… В Сокирянах на площі біля Братської могили воїнам, полеглим за визволення краю від коричневої гітлерівської чуми, біля пам’ятника землякам, що не повернулися з війни, відбувся мітинг-реквієм, присвячений 67-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Імпровізована трибуна цьогорічного урочистого церемоніалу була віддана виключно фронтовикам. Серед них – люди вже досить поважного віку (по 90 і більше років), «молоді» ветерани, які були призвані вже наприкінці війни.

Хоча й нерідко дуже складне

Допомогти, підтримати, поділитися радощами й горем – це триєдине завдання лягло в основу створення громадської організації «Комітет багатодітних матерів», який діє в Чернівцях уже десятки років.

Довгий час його очолювала мати шістьох дітей Віоріка Хмельницька, з якою доводилося не раз спілкуватися. Її, по старій пам’яті, й шукала напередодні нашого материнського свята для розмови. Та виявилося, користуюся застарілою інформацією: пані Віоріки в Чернівцях немає, зі своїми діточками вона виїхала за кордон. Очевидно, допекло таки наше життя, де постійно мусиш боротися за виживання, надто ж, коли треба прогодувати, дати освіту й врешті можливість самому заробляти на хліб насущний не одній, а багатьом дітям. І хоч ностальгія за рідними місцями час від часу лягає на серце, переваги «їхнього» і нашого існування дозволяють не шкодувати за цим вибором. Та все одно ця завше активна, ініціативна жінка цікавиться, як же живуть її посестри, матері, які свого часу об’єдналися, аби гуртом відстоювати права свої, а радше – діточок, яким вони дали життя. Часто – й допомагає матеріально, розповіла нинішня голова Комітету багатодітних матерів Софія Бурденюк.
З Віорікою Хмельницькою й іншими активістками Софія Миколаївна зійшлася, коли ще мала трьох діточок. Власне, може й наважилася народити четверту дитину тому, що побачила: багатодітні матері, як би подекуди не було важко, щасливі. Діти підростають, стають опорою. Ось її найстарший син – Богдан, уже одружений, разом з невісткою ощасливили її й чоловіка двома онуками. Двоє менших, Олександр й Іларіон, – працюють, хоча й важко нині знайти роботу за спеціальністю. Наймолодша донечка, чотирнадцятирічна Улянка, є маминою помічницею. Адже не секрет, що громадська робота забирає багато часу. Їхній комітет об’єднує понад 150 чернівецьких мамочок та ще 40 – з довколишніх сіл.

Переконує кондитер, переможець кількох професійних конкурсів  Оксана Курлянцева

Прогулятися нашою знаменитою пішохідною вулицею Ольги Кобилянської випадає не завше. Мимохідь оцінюєш її, перетинаючи на шляху до роботи, вловлюючи рідні пейзажі: молоденькі деревця біля лавочок, що враз вибухнули юною зеленню (де ще, в якому місті можна посидіти посеред бруківки?!), молоді парочки, дитячі візочки поряд. І… аромат кави, що спокушає зайти у розчинені двері кав’ярні.
Часом не втримуєшся, заходиш. А тут – нові спокуси на вітрині: тістечка, торти наче самі лізуть в очі, й вже котиться слинка… Заспокоюєш себе анекдотом, який часто згадується під час чаювання з «наповнен­ням»: «Гарної талії не зіпсуєш, а поганої – не шкода»…
Так випала нагода познайомитися з авторкою цих солодких шедеврів, майстром-кондитером кафе «Кулінарія» Оксаною Курлянцевою.

Запах бабусиних пирогів
Він супроводжував її відтоді, відколи себе пам’ятає.
– Бабуся, мамина мама, була великою майстринею у цій справі: кращих за її пиріжки я, здається, не куштувала ніколи, – розповідає пані Оксана. – А потім, коли переїхали до Чернівців, стали жити самостійно, я, школяркою, сама взялася пекти. Справа в тому, що мама була дуже зайнята – працювала головним бухгалтером на великому заводі, тож до роботи з тістом руки не доходили. А солодкого дуже хотілося! У той час велося не дуже заможно, грошей не вистачало на найнеобхідніше, що вже говорити про ласощі. Тож замість тістечок я брала кілька грінок, змочувала і мочала в цукор – отакий був десерт. Зате у мами зберігалися бабусині рецепти – ними я й скористалася як підручником для новачка. І в мене майже відразу все вийшло. Принаймні, так мені здавалося. Тоді ще дивувалася з прислів’я: «Перший млинець завжди глевкий». А коли взялася готувати налисники з яблуками, то таки пересвідчилася: в народі так кажуть недаремно.